Тут, либонь, саме враз буде з'ясувати, що таке сліпий багажняк. Деякі поштові вагони будуються без дверей по краях; такий от вагон і є "сліпий". У тих же поштових вагонах, що мають такі двері, вони завше замкнені. Припустімо, поїзд рушіїв з місця, і волоцюга вискочив на тамбур одного з цих "сліпих" вагонів. Дверей нема, або вони замкнені. Ні провідник, ні гальмівник ніяк не можуть дістатися до зайди, щоб злупити з нього проїзне а чи скинути його з поїзда. Ясно, що волоцюга в безпеці, аж до наступної зупинки. Тут йому треба сплигнути й бігти вперед у морок, а коли поїзд рушить, знову вистрибнути на сліпень...

...Я пішов на станцію і сів на перший сліпень пенсільванського експреса. Коли поїзд добре розігнався і я зауважив, з якою він іде швидкістю, в мене виникло якесь побоювання. То була чотириколійка, і паровози набирали воду на ходу. Гобо давно вже мене застерігали не їздити на першому сліпні там, де воду набирається на ходу. Але дозвольте, я поясню вам, про що йдеться. Поміж коліями прокладено помілкі металеві лотоки. Коли поїзд повним гоном пролітає понад ними, в лотоки спускається щось на взірець жолоба, і вода рине з лотока в жолоб, заповнюючи тендер.

Десь між Вашінгтоном та Балтіморою над сліпнем, де я сидів, заімжило дрібним водяним пилом. Він анітрохи не дошкуляв. Ага, подумав я, то все байка, буцімто набирання води на ходу лихе для волоцюги на першому сліпні. Що кому шкодять ці дрібненькі бризки? Потім я став подивляти, який то мудрий пристрій. Оце так залізниця! Куди там вашим старосвітським дорогам Заходу, - і саме тут тендер виповнився, а лотоки ще не скінчились. Вода бурхонула через тильний край тендера і впрост на мене. На мені руба сухого не зосталось, наче я побував за бортом корабля.